Роль вегетативної нервової системи в розвитку функціональних захворювань шлунково-кишкового тракту.

Вегетативна нервова система (ВНС) – відділ нервової системи, який контролює і регулює роботу всіх внутрішніх органів, сприяючи підтримці відносної рівноваги внутрішнього середовища організму. Інша назва ВНС – автономна нервова система, оскільки її діяльність не підвладна волі і контролю свідомості людини. ВНС бере участь у регуляції багатьох біохімічних і фізіологічних процесів, наприклад, підтримує нормальну температуру тіла, оптимальний рівень артеріального тиску, відповідає за процеси травлення, сечоутворення, за діяльність серцево-судинної, ендокринної, імунної систем тощо. До основних відділів ВНС відносять симпатичний і парасимпатичний. Активність цих відділів найчастіше має протилежно спрямовану дію: симпатичний відділ ВНС відповідає за розслаблення мускулатури травного тракту, сечового міхура, бронхів, почастішання серцебиття і посилення скорочень серця, звуження більшості артерій і вен організму; парасимпатичний відділ ВНС, навпаки, відповідає за скорочення мускулатури травного тракту, що призводить до посилення його моторики, збільшення секреції травних залоз. Також активізується діяльність інших залоз організму (слинних, слізних), сповільнюються і ослаблюються скорочення серця, розширюються артерії і вени життєво важливих органів, забезпечуючи більший приплив крові.

ВНС функціонує у тісному контакті з ендокринною системою, з гуморальними факторами, електролітами і метаболітами, утворюючи з ними досить складний комплекс, який забезпечує цілісність організму, сталість його внутрішнього середовища (гомеостаз). Між вегетативною і соматичною НС існує тісний взаємозв’язок. У складі черепних і спинномозкових нервів знаходяться волокна ВНС, основною морфологічною одиницею якої, як і соматичної, є нейрон, а основною функціональною одиницею – рефлекторна дуга.

У нормі між симпатичним і парасимпатичним відділами повинна існувати "відносна рівновага", тобто при переважанні ефектів роботи одного з відділів ефекти роботи іншого – знижуються. Порушення "рівноваги" між симпатичним і парасимпатичним відділами ВНС і призводять до розвитку вегетативної дисфункції.

Раніше вважалося, що симпатична і парасимпатична нервова система функціонує за принципом терезів, тобто є антагоністом (розширення і звуження судин, почастішання і уповільнення серцевого ритму, зміна просвіту бронхів, перистальтика і секреція органами ШКТ). У дійсності посилення функціонування одного відділу в нормальних фізіологічних умовах призводить до компенсаторного напруження і в апараті іншого відділу, що повертає функціональні системи до нормальних гомеостатичних показників. При порушенні рівноваги виникає ВД із переважним впливом тієї чи іншої системи. Функціональне переважання одного відділу може бути пов'язане як із підвищенням тонусу нервових центрів і периферичних утворів цієї системи, так і зі зниженням тонусу іншої. У стані перенапруження, зриву адаптації порушується регуляторна функція. У результаті цього посилення активності одного відділу не призводить до відповідних змін із боку іншого, що клінічно проявляється симптомами ВД.

Результат подразнення вегетативних нервів багато в чому визначається станом органа, який іннервується (наприклад, чим менша висхідна ЧСС, тим більшим буде почастішання частоти серцевих скорочень – закон вихідного рівня), а також силою і тривалістю стимуляції. Слабка стимуляція вагуса може посилювати серцеву діяльність, спричиняти тахікардію, тоді як сильне подразнення симпатичних волокон здатне спричиняти гальмівну дію.

Гомеостаз, зокрема вегетативний, не означає абсолютної сталості, а лише встановлює межі, в яких коливання можливі без порушення функції.

Функціональні порушення шлунково-кишкового тракту

(ШКТ) займають одне з провідних місць у структурі патології органів травлення. Відомо, що рекурентний абдомінальний біль має функціональний характер у 90–           95 % дітей та лише у 5–10 % може бути зумовлений органічною причиною. У 20 % дітей в основі хронічної діареї також лежать функціональні порушення  (Парфенов А. І., 1998; Хавкін А. І., Жихарева М. С., 2002).

З боку травної системи при вегетативно-вісцеральній дисфункції найбільш характерними є скарги у дітей із ваготонічною спрямованістю вегетативного тонусу. Це скарги на нудоту, біль у животі, блювання, печію, дискінетичні прояви у вигляді запору або нез’ясованого проносу, прояви рефлексної хвороби.

Звертає на себе увагу підвищене слиновиділення, рідше воно буває зниженим. Частими соматовегетативними проявами емоційних переживань у дітей є нудота і блювання. Виникнувши одного разу після гострої психогенії (переляку), ці симптоми закріплюються і потім наполегливо повторюються у відповідь на стресові навантаження. У маленьких дітей часті відрижки і блювання можуть бути проявом шлунково-кишкової дисфункції, зокрема пілороспазму, посиленої моторики кишечнику, у більш старшому віці – результатом кардіоспазму.

Больові відчуття в ділянці живота у дітей із вегетативно-вісцеральною дисфункцією – частий і характерний симптом, що займає друге місце після головного болю. Тривалі больові відчуття менш характерні для дитячого віку, ніж епізоди короткочасних, нерідко досить сильних абдомінальних кризів, що частіше виявляються у віці до 10 років. Під час такого нападу дитина блідне, припиняє гру або прокидається з плачем, точно локалізувати больові відчуття, як правило, не може. Напади абдомінального болю мають яскраве вегетативне забарвлення, переважно парасимпатичної спрямованості.

Серед інших вегетативних ознак необхідно відзначити відчуття клубка в горлі, больові відчуття за грудниною, пов'язані зі спастичними скороченнями м'язів глотки і стравоходу, що нерідко виявляються у невротичних дітей.

З віком можна простежити певну динаміку скарг: у перший рік життя – найчастіше це зригування, коліки; в 1–3 роки – запори або проноси; у 3–8 років – епізодичне блювання; у 6–12 років – біль у животі нападоподібного характеру, дисфункції жовчовивідних шляхів.                   

Роль вегетативної нервової системи в розвитку функціональних захворювань кишечнику у дітей раннього віку.

В останні роки в структурі дитячої захворюваності збільшилася питома вага різноманітної функціональної патології, яка в умовах чітко визначеного патоморфологічного субстрату органічних захворювань проявляється варіабельністю клінічної симптоматики. З сучасних позицій розвиток таких станів пов’язують з наявністю вегетативних дисфункцій. Саме вони визначають перебіг більшості захворювань функціонального походження у дітей Функціональні порушення шлунково-кишкового тракту (ШКТ) займають одне з провідних місць у структурі патології органів травлення. Відомо, що рекурентний абдомінальний біль має функціональний характер у 90–95% дітей та лише у 5–10% може бути зумовлений органічною причиною. У 20% випадків в основі хронічної діареї у дітей також лежать функціональні порушення. У сучасній літературі питання причин розвитку, патогенезу, діагностики та лікування функціональних захворювань кишечнику (ФЗК) у дітей раннього віку висвітлені недостатньо. Більшість дослідників вважають їх поліетіологічними захворюваннями. Не завжди просто виділити первинний чинник, який викликав порушення функцій товстої кишки.

Сьогодні патогенетичне лікування хворих з ФЗК включає методи, спрямовані на корекцію тільки автономних порушень. Але в більшості випадків це лікування базується на загальноприйнятих схемах, часто без урахування характеру вегетативних розладів. Застосування лікарських препаратів часто спричинює виникнення медикаментозної алергії у дітей раннього віку та можливе поглиблення порушень мікробіоценозу та функціонального стану кишечнику. Тому останнім часом викликає підвищену зацікавленість пошук більш безпечних засобів корекції функціональних порушень з боку травної та вегетативної систем. Серед науковців викликає інтерес можливість використання нетрадиційних, не медикаментозних методів терапії та найменш вивчених засобів психологічної корекції у складі комплексного лікування дітей з функціональними порушеннями моторики кишечнику. Таким чином, важливу роль ВНС займає у формуванні патології органів травної системи у дітей. У літературі практично відсутні дані про особливості вегетативного гомеостазу у дітей раннього віку з порушеннями моторики кишечнику. Тому дослідження функціонального стану ВНС у дітей раннього віку з функціональними захворюваннями кишечнику має важливе значення для з’ясування патогенетичних механізмів розвитку хвороби та підвищення ефективності її лікування. Необхідно також враховувати анатомофізіологічні особливості ВНС у дітей раннього віку — її функціональну незрілість, а також постійно зростаюче навантаження на неї, що створює основу для більш частих і виражених функціональних розладів багатьох систем та є віддзеркаленням неузгодженої дії вегетативного апарату.

ПРОФІЛАКТИКА. Повинна здійснюватися в ранньому віці. В основі її - загартовування дитини з урахуванням івдівідуальних адаптивних можливостей, виключення хронічних емоційно-стресових впливів, санація хронічної осередкової інфекції, раціональне дозування шкільних і спортивних навантажень. 

 матеріал підготувала завідувач педіатричного відділення №3 Драчинська Г.В.